СТОП БУЛІНГ

Соціологічне дослідження, проведене UNICEF, говорить, що 40% дітей, які піддаються цькуванню, не розповідають про це нікому, навіть батькам. А отже переживають його самостійно. У дітей, які опиняються в ситуаціях булінгу, підвищується рівень стресу, що, своєю чергою, збільшує ризик розвитку депресії та інших психологічних розладів.

Види булінгу та кібербулінгу

Найчастіше діти стикаються з такими його проявами:

Вербальний (словесний) булінг — словесне знущання або залякування за допомогою образливих слів, яке включає постійні образи, погрози й неповажні коментарі про кого-небудь (про зовнішній вигляд, релігію, етнічну приналежність, інвалідність, особливості стилю одягу й т. д.).
Фізичний булінг— фізичне залякування або булінг за допомогою агресивного фізичного залякування полягає в багаторазово повторюваних ударах, стусанах, підніжках, блокуванні, поштовхах і дотиках небажаним і неналежним способом.
Соціальний булінг— соціальне залякування або булінг із застосуванням тактики ізоляції припускає, що когось навмисно не допускають до участі в роботі групи, трапези за обіднім столом, гри, заняття спортом чи громадської діяльності.

Кібербулінг часто описують як один з видів булінгу, даючи йому таке визначення:

Кібербулінг — це знущання, приниження, агресивні напади, які здійснюються за допомогою різних гаджетів (зокрема телефонів), з використанням інтернету, будь-яких електронних (цифрових) технологій.

Але ми хочемо звернути вашу увагу на те, що зі зростанням темпів використання цифрових технологій діти все частіше піддаються саме цьому виду цькування. Сучасні американські дослідники Робін Ковальскі, С’юзан Лімбер і Патріція Агатстон виокремлюють вісім типів поведінки, які характерні для кібербулінгу:

Флеймінг (flaming) — обмін короткими гнівними й запальними репліками між двома чи більше учасниками, використовуючи комунікаційні технології. Найчастіше розгортається в «публічних» місцях Інтернету, на чатах, форумах, дискусійних групах.
Харасмент (harassment) — залучення повторюваних образливих повідомлень, спрямованих на жертву (наприклад, сотні смс-повідомлень на мобільний телефон, постійні дзвінки) з перевантаженням персональних каналів комунікації.
Обмовлення (denigration) — розповсюдження принизливої неправдивої інформації з використанням комп’ютерних технологій. Це можуть бути і текстові повідомлення, і фото, і пісні, які змальовують жертву в шкідливій, інколи сексуальній манері. Жертвами можуть ставати не тільки окремі підлітки, а й групи
Самозванство (impersonation) — переслідувач позиціонує себе як жертву, використовуючи її пароль доступу до її акаунту в соціальних мережах, блогу, пошти, системи миттєвих повідомлень тощо, а потім здійснює негативну комунікацію. Організація «хвилі зворотних зв’язків» відбувається, коли з адреси жертви без її відома відправляються ганебні провокаційні листи її друзям і близьким за адресною книгою, а потім розгублена жертва неочікувано отримує гнівні відповіді.
Ошуканство (outing & trickery) — отримання персональної інформації в міжособовій комунікації й передання її (текстів, фото, відео) в публічну зону Інтернету або поштою тим, кому вона не призначалася.
Відчуження (ostracism) — онлайн-відчуження, виключення з груп (чати однокласників, групи в соціальних мережах), відсутність швидкої відповіді на миттєві повідомлення чи електронні листи. Виключення у віртуальному середовищі наражає на серйозні емоційні негаразди, аж до повного емоційного руйнування дитини.
Кіберпереслідування— це дії з прихованого вистежування переслідуваних і тих, хто пересувається без діла поруч, зазвичай зроблені нишком, анонімно, для організації злочинних дій на кшталт спроб зґвалтування, фізичного насильства, побиття. Відстежуючи через Інтернет необережних користувачів, злочинець отримує інформацію про час, місце й усі необхідні умови здійснення майбутнього нападу.
Хепіслепінг (happy slapping) — відносно новий вид кібербулінгу, який починався в англійському метро, де підлітки, прогулюючись пероном, раптом ляскали один одного, тоді як інший учасник знімав цю дію на мобільну камеру. У подальшому за будь-якими відеороликами, у яких записано реальні напади, закріпилась назва хепіслепінг. Ці відеоролики розміщують в Інтернеті, де його можуть продивлятись тисячі людей, зазвичай без жодної згоди жертви.

Ще один вид кібербулінгу, що потребує окремої уваги, — новий вид сексуального насильства проти дітей в інтернеті — кібергрумінг.

Кібергрумінг — це налогодження злодіями, які гарно знають психологію дітей, довірливих стосунків з дитиною (через соціальні мережі та фейкові акаунти) з метою отримання від неї інтимних фото чи відео з подальшім шантажуванням дитини для отримання більш відвертих матеріалів, грошей чи зустрічей в офлайні.

БУЛІНГ. МИ ВСІ МОЖЕМО ДОПОМОГТИ ЦЕ ЗУПИНИТИ

89% молоді вважає булінг (цькування) проблемою в українських школах. Кожен другий школяр є жертвою булінгу. Це серйозна проблема, яка може негативно вплинути на дитину. Про це повідомляє Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба.

Більшість з них соромляться цькування і нікому про нього не розповідають. Саме тому необхідно мати довірливі стосунки з дітьми і знати головні ознаки, за якими можна виявити булінг, щоб підтримати і захистити свою дитину!

Що таке булінг

Щоб ефективно вирішувати проблеми, що виникають у дитячих та підліткових колективах, насамперед необхідно навчитися їх ідентифікувати, скільки різні за характером проблеми потребують і використання різних методів їх вирішення.

На відміну від звичайного конфлікту, булінг (та кібербулінг) характеризують такі ознаки:

систематичність (повторюваність) діяння — вчинення різних формах насильства (фізичного, економічного, психологічного, сексуального, зокрема за допомогою засобів електронної комунікації) двічі та більше разів стосовно однієї й тієї самої особи;
наявність сторін — кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
умисні дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого;
дисбаланс (нерівність) сил — різниця у фізичному розвитку кривдника та потерпілого, рівні соціально-психологічної адаптованості, комунікаційних навичок, соціальному статусі, стані здоров’я (наявність інвалідності чи особливих освітніх потреб), ментальному розвитку тощо;
відсутність розкаяння в кривдника.

У цьому випадку ми наводимо характеристики відповідно до «Порядку реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти та застосування заходів виховного впливу», розроблені Міністерством освіти і науки України, щоб уникнути будь-яких неточностей формулювання та розуміння.

Булінг – не просто бешкетування. Це особлива форма стосунків, яка ґрунтується на дискримінації, насильстві та агресії. Шкільне цькування може викликати низьку самооцінку, почуття самотності, депресію і навіть суїцидальні настрої. У той же час неможливо спинити природній та складний процес пошуку свого місця в ієрархії стосунків, який психологи називають «процесом формування стійких репутацій». Однак дорослі повинні створити такі умови, за яких це явище буде протікати у цілком безпечній та здоровій формі.

Навчайте школярів будувати дружні стосунки з оточуючими і розв’язувати конфлікти мирним шляхом!

Швидка та доречна реакція педагогів на ситуацію булінгу повертає дітям відчуття безпеки та захищеності, демонструє, що насилля не прийнятне. Саме тому, як тільки ви побачили або дізналися про булінг:

Негайно втручайтесь та зупиняйте насилля — булінг не можна ігнорувати.
Зберігайте спокій та будьте делікатними, не примушуйте дітей публічно говорити на важкі для них теми. Краще вести розмову наодинці, або в малих групах.
Уникайте слів жертва чи агресор — це призводить до стигматизації.
Не намагайтеся ставати на чийсь бік або викликати відчуття провини до того, хто потерпає від булінгу. Так ви закріплюєте поведінку жертви.
Пояснюйте, які саме дії є насиллям і чому їх необхідно припинити.
Не вимагайте публічних вибачень. Це може загострити ситуацію.
Допоможіть дітям зрозуміти, що таке булінг і як протистояти йому безпечно.
Спілкуйтеся з дітьми. Прислухайтеся до них. Знайте їхніх друзів, розумійте їхні проблеми.
Заохочуйте дітей робити те, що вони люблять. Інтереси і хобі можуть підвищити довіру, допомогти дітям здружитися і попередити схильність до булінгу.
Показуйте приклад ставлення до інших із добротою та повагою.

МОЯ ДИТИНА Є ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ. ЩО МЕНІ РОБИТИ?

Вислухайте свою дитину і запевніть її, що вона має право бути у безпеці.
Докладно з’ясуйте факти. Занотуйте, що і коли трапилося.
Допоможіть вашій дитині зрозуміти, що є різниця між «донести», «пліткувати» чи «розповісти» і доповісти. Щоб доповісти, потрібна сміливість. Доповідають не для того, щоб створити проблеми для іншого учня, а для того, що захистити всіх учнів.
Домовтеся про зустріч для бесіди з учителем вашої дитини/підлітка, іншим вчителем, якому ваша дитина/підліток довіряє, або директором чи заступником директора школи.
Хоча це й важко, намагайтеся зберігати спокій, щоб ви могли підтримати вашу дитину і запланувати разом порядок дій.
Дотримуйтеся свого плану. Слідкуйте за поведінкою вашої дитини. Якщо ваші зустрічі з персоналом школи не допомогли зупинити булінг, прийдіть до школи ще раз і поговоріть з директором. Виконуйте ті кроки, що були узгоджені на зустрічі.
Поговоріть з інструктором або тренером, якщо булінг має місце під час позашкільної діяльності чи спортивних заходів.
Зверніться до поліції, якщо булінг містить кримінальну поведінку, таку як напад із сексуальною метою або застосування зброї, або якщо загроза безпеці вашої дитини знаходиться у самій громаді, а не у школі.

ЯК Я МОЖУ ДОПОМОГТИ СВОЇЙ ДИТИНІ СПРАВИТИСЯ ІЗ БУЛІНГОМ?

Співпрацюючи зі школою, щоб допомогти своїй дитині чи підлітку подолати проблему булінгу, ви показуєте власним прикладом і відкрито заявляєте, що булінг – це погано. Незалежно від віку, ви можете допомогти, заохочуючи свою дитину говорити з вами про булінг і даючи такі поради:

Зберігай спокій і обійди ситуацію.
Розкажи дорослому, якому ти довіряєш – вчителю, директору, водію шкільного автобуса чи завідувачці їдальні про те, що трапилося, або повідом про це анонімно.
Поговори про це із своїми братами чи сестрами, або з друзями, щоб тобі не здавалося, що тиодинокий/
полоска
Кілька стратегій, які можуть допомогти покращити ситуацію і своє самопочуття, зумовлене тим, що відбувається:
Уникай бешкетника й перебувай у товаристві друзів. Не заходь у туалет, якщо задирака знаходиться там, не ходи в роздягалку, коли немає нікого поруч. Постійно перебувай у товаристві приятеля, щоб не залишатись наодинці з недругом. Запропонуй те ж саме своєму другу.
Стримуй гнів. Розхвилюватись у зв’язку зі знущанням природно, але саме цього й домагаються бешкетники. Це змушує їх відчувати себе сильнішими. Намагайся не реагувати плачем, не червоній і не переймайся. Це вимагає великої кількості тренувань, але це корисна навичка дати відсіч бешкетнику. Іноді корисно практикувати стратегію приведення себе в повну рівновагу, наприклад, рахувати до десяти, записувати свої гнівні слова на аркуші паперу, робити глибокий вдих або просто йти.
Дій хоробро, йди та ігноруй бешкетника. Твердо й чітко скажи йому, щоб він припинив, а потім розвернись й піди. Намагайся ігнорувати образливі зауваження, наприклад, демонструй байдужість. Ігноруючи задираку, ти показуєш, що він тобі байдужий. Зрештою, він, імовірно, утомиться діставати тебе.
Розкажи дорослим про знущання. Учителі, директор школи, батьки можуть допомогти припинити знущання.
Розповідай про це. Поговори з кимось, кому ти довіряєш, наприклад, із завучем, учителем, братом, сестрою або другом. Вони можуть запропонувати деякі корисні поради, і навіть якщо вони не можуть виправити ситуацію, це допоможе тобі відчути себе менш самотнім.
Усунь провокаційні фактори. Якщо розбишака вимагає від тебе грошей на обід, принось обід із собою. Якщо він намагається відібрати твій музичний плеєр, не бери його до школи.

ДЕКІЛЬКА ПОРАД НА ВИПАДОК, ЯКЩО ВАС ЗАЛЯКУЮТЬ АБО ПЕРЕСЛІДУЮТЬ У МЕРЕЖІ:

Повідомляйте про залякування в мережі, незважаючи на те, чи воно стосується вас безпосередньо. Блокуйте користувачів, які залякують або переслідують.
Ніколи не відповідайте на такі коментарі, адже це може лише погіршити ситуацію. Хоча це й складно, спробуйте ігнорувати образи.
Зберігайте та роздруковуйте образливі повідомлення, публікації, зображення чи відео, які ви отримали чи побачили.
Занотовуйте дату та час публікації образливих повідомлень, а також будь-які дані про особу, яка їх опублікувала.
Не передавайте відео чи повідомлення, метою яких є залякування в мережі, адже ви станете співучасником.
Якщо вас постійно ображають, спробуйте змінити свій ідентифікатор користувача, псевдонім або профіль.
Насамкінець, не ігноруйте випадки залякування інших осіб у мережі. Якщо ви натрапите на такий випадок, повідомте про це та запропонуйте свою допомогу.

ЗАКОН ПРО БУЛІНГ: відповідальність за цькування у школі

Вперше в українському законодавстві визнано юридично поняття булінгу та передбачено відповідальність не тільки за вчинення, а й за приховування випадків цькування.

Верховна Рада України 18.12.2018 прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», який вперше визнає юридично поняття булінгу в українському законодавстві та передбачає відповідальність не тільки за вчинення, але й за приховування випадків булінгу.

Законом визначено, що булінг (цькування) – це діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Закон вносить зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з якими встановлюється відповідальність за булінг.

вчинення булінгу тягне за собою накладення штрафу від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20-ти до 40-ка годин;
за булінг, вчинений групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, законом встановлено штраф від 1700 до 3400 грн або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин;
булінг, вчинений дітьми від 14-ти до 16-ти років, тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють. Його розмір, відповідно до ухваленого закону, становить від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Водночас законом визначено покарання за приховування випадків булінгу педагогічним, науково-педагогічним, науковим працівником, керівником або засновником закладу освіти. Так, неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу тягне за собою накладення штрафу від 850 до 1700 грн або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до 20% заробітку.

Також внесені зміни до Закону України «Про освіту» зокрема, вводиться визначення терміну «булінг» як «моральне або фізичне насильство, агресія у будь-якій формі або будь-які інші дії, вчинені з метою викликати страх, тривогу, підпорядкувати особу своїм інтересам, що мають ознаки свідомого жорстокого ставлення».

У законі визначаються механізми протидії цьому явищу, серед них:

покладання на засновника закладу освіти здійснення контролю за виконанням плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу;
на керівника закладу освіти – затвердження та оприлюднення плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу, розгляд заяв про випадки булінгу від здобувачів освіти, їх батьків, законних представників, інших осіб та видання рішення про проведення розслідування.

Заклади освіти також зобов’язуються забезпечувати на своїх веб-сайтах відкритий доступ до правил учнів, плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу, порядку подання та розгляду заяв про випадки булінгу від здобувачів освіти, їхніх батьків.

Окрім того, освітньому Омбудсмену надається право здійснювати перевірку заяв про випадки булінгу в закладі освіти, повноту та своєчасність заходів реагування на такі випадки з боку педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, керівництва та засновника закладу освіти; отримувати інформацію від центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки щодо загальної кількості випадків булінгу у закладах освіти за певний період.

Механізм взаємодії учасників освітнього процесу

в разі виявлення випадку жорстокого поводження з дітьми

За дотримання законодавства щодо захисту прав неповнолітніх у закладі освіти відповідальність несе керівник. Тому в кожному закладі повинно бути проведено оцінювання службових приміщень (роздягальні, душові кабінки, туалетні кімнати) та шкільного подвір’я на предмет безпеки.

З метою профілактики випадків насильства необхідно посилити контроль за чергуванням вчителів на перервах. Адже учні всіх вікових категорій не повинні залишатися без нагляду дорослих. Варто також розробити внутрішньо-шкільний механізм взаємодії учасників освітнього процесу з виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми та реагування на них. Нижче пропонується алгоритм дій працівників закладу освіти (розроблено С. Буровим — експертом з прав людини) у разі виявлення факту насильства над дитиною.

Алгоритм дій працівника

закладу освіти в разі виявлення випадку

насильства над дитиною

У випадках, коли ви маєте підозри жорстокого поводження з дитиною або є реальна загроза його вчинення (удома, з боку однолітків, інших працівників закладу або інших осіб), ваші дії:

Повідомити про це в усній чи письмовій формі адміністрацію закладу освіти.
Самостійно письмово повідомити про це службу у справах дітей, управління освіти.
Самостійно повідомити про виявлений факт жорстокого поводження з дитиною в поліцію.

У випадках, коли до вас звернулася дитина з усною скаргою щодо жорстокого поводження з нею, ваші дії:

Оформити звернення дитини в письмовій формі та передати його до адміністрації освітнього закладу;
Оформити звернення дитини в письмовій формі та передати його до територіального підрозділу служби у справах дітей;
Оформити звернення дитини у письмовій формі та передати його до поліції.

Дії адміністрації закладу освіти в разі отримання повідомлення про жорстоке поводження з дитиною

У разі звернення дитини, її батьків (осіб, які їх замінюють) або працівника закладу до представника адміністрації закладу освіти щодо жорстокого поводження з нею адміністратор зобов’язаний, якщо звернення (повідомлення) усне, оформити це повідомлення письмово, зазначивши, від кого та коли (дата, час) воно отримано. Звернення має бути оформлене належним чином, відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» (має бути зазначено прізвище, ім’я, по-батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання; письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. Необхідно терміново (протягом однієї доби) передати цей документ до територіального підрозділу Служби у справах дітей за місцем проживання дитини. Служба у справах дітей має належним чином зареєструвати це повідомлення відповідно до вимог законодавства України.

Чого не слід робити

За жодних умов не треба замовчувати виявлені факти жорстокого поводження з дитиною або реальної загрози вчинення насильства над нею.

По-перше, нехтування проблемою призводить до погіршення ситуації та може вилитися в набагато гірші наслідки.

По-друге, заклад освіти несе відповідальність за дотримання норм законодавства щодо захисту прав дитини, а тому керівник може притягнути педагогічних працівників у зв’язку з порушенням правових норм освітнього процесу до дисциплінарної відповідальності.

Також не слід намагатися самотужки вирішити проблему. Це може призвести до порушення законодавства та може бути небезпечним. Далі справа є компетенцією установ, організацій і посадових осіб, до яких було передано звернення чи повідомлення. Законодавством передбачено інформування заявника (особи, яка здійснила повідомлення або звернення), а також у самому зверненні може бути зазначено, що заявник бажає бути поінформованим про подальший перебіг справи, бути присутнім під час розгляду звернення).

Рекомендації щодо організації роботи

з попередження насильства серед неповнолітніх

У закладі освіти необхідно розробити план дій з профілактики насильства серед неповнолітніх та запровадити систему постійного відслідковування випадків насильства серед дітей та учнівської молоді, виявлення дітей-агресорів.

Фахівці психологічної служби повинні організувати системну роботу з вторинного та третинного видів профілактики з дітьми, що мають схильність до насильства. За необхідності залучати до цієї роботи фахівців Служби у справах дітей та правоохоронних органів.

Важливо не залишати поза увагою батьків таких дітей. Також потрібна робота з класними колективами, яка має плануватися та реалізовуватися згідно із загальною програмою надання соціально-педагогічної та психологічної допомоги дитині-агресору та дітям, які постраждали від його дій.

Робота психологічної служби закладу з попередження насильства серед дітей та учнівської молоді повинна бути спрямована на:

– проведення заходів з профілактики негативних звичок, жорстокої та протиправної поведінки серед неповнолітніх;

– здійснення, спільно з центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, соціального інспектування сімей, у яких батьки схильні до недбалого ставлення до дітей;

– створення на базі закладів консультативних пунктів для учнів, батьків та вчителів, де можна отримати консультацію психолога, соціального педагога, у разі потреби переадресація до інших спеціалістів;

– проведення групових тренінгів та індивідуальної роботи з молоддю в наданні допомоги для вирішення особистих проблем;

– наповнення змістом з урахуванням останніх досягнень у педагогіці та психології просвітницької роботи (проведення виховних годин), спрямованої на корекцію та розвиток ціннісних орієнтацій учнів;

– активне залучення батьків до профілактичної роботи з дітьми. Через батьків можна доносити до дітей інформацію про загальні способи попередження ситуацій насильства та наявні форми допомоги, яку дитина може отримати на базі школи. Це особливо стосується дітей молодшого віку;

– надання більшої уваги статево рольовому вихованню дітей, зокрема через вираження особистісних симпатій.

Однією з можливих форм роботи, спрямованої на профілактику насильства в закладі освіти, може бути шкільна медіація — вирішення конфліктних ситуацій примиренням сторін через знаходження оптимального варіанта подолання проблеми, що задовольняє обидві сторони, за взаємного бажання сторін знайти вихід із ситуації.

Порядок подання заяви про випадки булінгу (цькування)

1.Виявлення факту булінгу (цькування):
1.1. Здобувачі освіти закладу повинні одразу проінформувати (в будь-який доступний спосіб) дорослих (батьків, педагогічних працівників, класного керівника, тощо), представника адміністрації, соціального педагога, практичного психолога, медичну сестру про факт здійсненого булінгу (цькування) свідком якого вони були особисто або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб.
1.2. Педагогічні працівники або інші працівники закладу освіти повинні повідомити керівника про факт булінгу (цькування) свідком якого вони стали, або підозрюють про його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб незалежно від того чи поскаржилась йому жертва булінгу чи ні.
2. Повідомлення про факт здійснення булінгу:
2.1. Невідкладно звернутися з офіційною заявою (конфіденційність гарантується) про випадок булінгу (цькування) до керівника закладу освіти.

Розгляд звернення
3.1. Керівник закладу освіти видає організаційний наказ про проведення розслідування та створення комісії з розгляду випадку булінгу (цькування), скликає її засідання. До складу комісії входять педагогічні працівники (у тому числі психолог, соціальний педагог), батьки постраждалого та булерів, керівник закладу освіти та інші зацікавлені особи.
4. Робота комісії з розгляду випадку булінгу (цькування)
4.1. Визначення кваліфікації випадку:
– БУЛІНГ (цькування);
– одноразовий конфлікт (сварка) / НЕ БУЛІНГ.
4.2. Надання висновку та аналітичного звіту про розслідування керівнику закладу. Рішення комісії реєструються в окремому журналі, зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів усіх членів комісії.
5. Прикінцеві заходи щодо розгляду випадків булінгу (цькування)
5.1. Видання підсумкового наказу про наслідки розслідування випадку булінгу (цькування)
5.2. Направлення відповіді заявнику (заявникам).

БЕЗКОШТОВНІ «ГАРЯЧІ» ТЕЛЕФОННІ ЛІНІЇ

Національна дитяча «ГАРЯЧА ЛІНІЯ» Центру «ЛА СТРАДА-УКРАЇНА»:

0-800-500-333 (для дзвінків з мобільного)

З’явилася в Україні з початку 2013 року. Консультують компетентні в дитячих питаннях психологи, юристи та соціальні працівники. Тут маленькі українці знайдуть підтримку та пораду стосовно своїх проблем. Батьки, вчителі та вихователі матимуть змогу оперативно отримати індивідуальну консультацію стосовно порушень прав дітей. Дзвінки на лінію – безкоштовні як зі стаціонарних телефонів на всій території України, так і з мобільних усіх операторів.

Національна «ГАРЯЧА ЛІНІЯ» з питань запобігання насильству

(консультації юриста, психолога, соціального педагога):

0-800-500-335 та 116-123 (безкоштовно з міських телефонів),

0-800-500-225 та 116-111 (безкоштовно з міських телефонів)

На Національній «гарячій лінії» з попередження домашнього насильства можна отримати:

— інформаційні консультації (інформація про організації та установи, до яких можна звернутися у конкретній ситуації, перелік документів, які необхідно підготувати для звернення та інше);

— психологічні консультації (поради та підтримку психолога анонімно у телефонному режимі);

— правову допомогу (консультації та рекомендації юристів щодо конкретної ситуації, поради стосовно правильного складання необхідних документів тощо).

Омбудсмен з прав дитини в Україні Микола Миколайович Кулеба:

(044) 255 64 50, (044) 255 76 75

Єдиний телефонний номер системи надання безоплатної правової допомоги:

Зателефонувавши за номером 0 800 213 103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів), можна отримати такі послуги:

— безоплатну правову допомогу дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах;

— правові консультації;

— роз’яснення з питань отримання безоплатної правової допомоги;

— інформацію про гарячі телефонні лінії з питань надання соціальних послуг та захисту прав людини, та установи, які опікуються відповідними питаннями;

— зв’язатися з усіма центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги; отримати інформацію про їх місцезнаходження, контактні номери телефонів, інші засоби зв’язку.